Внучка вже давно не була дитиною. Тепер вона — молода жінка, впевнена, спокійна, з глибокими очима, в яких жевріє вогник пізнання. Вона більше не бігала до нього з зошитом і не просила послухати історії — тепер вона писала свої власні. Власним голосом. Власною душею.
Одного ранку вона зайшла до його кімнати. Її постава вже не була тендітною — у ній відчувалася сила.
— Дідусю, пам’ятаєш те дерево?
— Пам’ятаю, — усміхнувся він. — Воно ще росте.
Вона кивнула.
— Я сьогодні їду. На кілька місяців. Мене запросили читати лекції. В інше місто. А потім, можливо, ще далі. Це мій шанс.
Він на мить замовк, вивчаючи її. І побачив перед собою не просто внучку — побачив жінку, яка виросла з любові, яка ввібрала все найкраще, і тепер — готова ділитися цим світом.
— Іди, — сказав він. — Я вірю.
Вона нахилилася, обійняла його. І той обійм повернув йому юність. У ньому була тиха гордість. Безмежна.
Після її від'їзду він сів біля вікна, де за склом розхитувалося зелене листя дерева. І подумав: "Я передав далі. І це найважливіше, що я зробив у житті."
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
