Вона сиділа біля вікна, загорнувшись у плед, і щось старанно виводила у блокноті. Я тихенько підійшов, не хотів заважати — лише спостерігав. Її брови були зосереджено зведені, губи трохи надулись, як у мами, коли та колись щось вигадувала. А пальці м’яко танцювали по сторінці.
— Що ти там таке вигадала, мала? — запитав я з усмішкою.
Вона підняла очі. У них палало.
— Я хочу бути письменницею, дідусю. Як ти. Ну… майже як ти. Хочу, щоб мої історії теж хтось колись читав і мовчав від відчуттів, як ти мовчав, коли я читала тобі про дерево.
Я сів поруч. Повільно. Обережно, ніби щойно почув найважливішу новину у світі.
— Це дуже серйозне бажання, — сказав я. — І дуже світле.
— А якщо не вийде? — її голос тремтів, але очі — ні. Вони горіли тим самим внутрішнім полум’ям, яке я пам’ятав у собі, колись. Дуже давно. Але не забув.
— Вийде, — сказав я. — Бо справжні історії починаються тут, — я торкнувся її серця, — а потім — ось тут, — і доторкнувся до скроні. — А якщо починаються з любові — вони обов’язково знайдуть дорогу.
Вона усміхнулась. І я відчув, як щось у мені, старому, втомленому — знову розквітло. Бо в її очах я побачив продовження. Побачив, що моя дорога — не завершена. Вона просто йде далі. Її кроками. Її словами. Її серцем.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
