Вона сиділа біля вікна, малювала щось на запітнілому склі пальчиком. Надворі йшов дощ, і світ здавався трохи повільнішим, ніби теж вирішив згадати щось важливе.
— Дідусю… — озвалася раптом, не відводячи погляду від крапель на шибці. — А якою була моя мама, коли була маленькою?
Я усміхнувся. Це питання чекало свого часу, і я був радий, що воно прийшло.
— Вона була дивом, — сказав я тихо. — Трошки вперта, дуже чутлива. У неї завжди світились очі, коли вона відкривала щось нове. Вона любила малювати, уявляти інші світи... І завжди була першою, хто помічав, якщо хтось сумує.
Маленька повернулася до мене, серйозно глянула в очі:
— А вона мене любила, ще коли мене не було?
— Вона любила тебе ще тоді, коли тільки мріяла про тебе, — відповів я. — Вона носила цю любов у собі, як сонце в кишені. І коли ти народилась — просто дістала й поклала тобі в серце.
Вона задумалася. Потім притулилася до мене, і ми сиділи разом — старий і маленька, між дощем і спогадами, між поколіннями і тишею, яка розповідала історії краще за будь-які слова.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
