Коли світ говорить шепотом

Розділ 128: Те саме світло

Вона тримала на руках маленький згорток — такий крихітний, а ніби цілий всесвіт. Її очі світилися. І в тому погляді я побачив знайоме світло. Те саме, що колись було у моїх, коли я вперше тримав її.

Я не казав нічого. Просто стояв поруч. Вона була втомлена, але щаслива. Тиха, глибока тиша — тиша початку.

— Тату, — прошепотіла вона, не зводячи очей з дитини, — я боюсь, що не впораюсь.

Я усміхнувся і сів поруч.

— Я теж боявся, — сказав я. — Але любов сама підказує, що робити.

Вона подивилась на мене, і я побачив у ній себе — юного, трохи розгубленого, з серцем, яке раптом стало надто великим, щоб вмістити все те, що відчуває.

Я поклав руку їй на плече.

— А я тут. І завжди буду. Як ти — в мені.

Ми мовчали, слухаючи, як дихає нове життя. І я зрозумів: коло замкнулося. І водночас — тільки почалося.


---




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше