Це був спокійний вечір. Нічого особливого — просто чай на кухні, що пахнув м’ятою, тиша за вікном, і наше мовчання, в якому було більше, ніж у тисячі розмов. Я розповідав про день — без пафосу, без перебільшень. Просто те, що роблю, що думаю, що відчуваю.
І в якийсь момент, коли я сказав щось про свій вибір, про рішення, прийняте без поради, мама зупинилась. Подивилася на мене — довго, уважно.
— Ти вже не мій маленький, — сказала вона майже пошепки. — Ти... вже свій. І це так правильно. І так трохи болить.
Її очі блищали — не від сліз, а від гордості. Глибокої, світлої, тихої. Такої, яку не викрикнуть, не напишуть на банерах. Просто — справжньої.
— Я пам’ятаю тебе з перших кроків, — продовжила вона. — І кожен твій крок був частинкою мого серця. А тепер ти йдеш сам. І я вдячна, що маю честь це бачити.
Я не відповів. Просто взяв її за руку. І ми сиділи так ще довго — мовчки, зігріті чаєм, спогадами і цим новим, дорослим теплом між нами.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
