Це прийшло не раптово. Не як блискавка, не як натхнення. А м’яко — як дотик, як шепіт. Я сидів на лавці біля школи, чекав доньку після гуртка, і спостерігав, як діти вибігають із дверей — кожен зі своїм настроєм, рюкзаком і думками.
Вона з’явилася серед останніх. У руці — малюнок. У погляді — щось особливе. Сіла поруч. Не одразу сказала. А потім просто: — Учителька сказала, що в мене є щось справжнє.
І я відчув, як десь усередині все стискається й розгортається водночас. Бо це були майже ті ж самі слова, які колись сказала мені моя вчителька. І мама. І всі, хто бачив у мені більше, ніж я бачив сам.
Я усміхнувся. — А ти сама це відчуваєш? — Трохи. Але мені ще страшно. — Страх — це нормально, — відповів я. — Це просто перший гість перед великою мрією.
Вона нахилилась до мене й прошепотіла: — Ти завжди так говориш, ніби знаєш усе. — Я просто колись слухав свою маму.
Ми йшли додому мовчки. Але тиша була не порожня. Вона була сповнена довіри, присутності, і невидимої нитки — від мами до мене, від мене до неї. Передано далі.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
