Одного ранку я прокинувся раніше за всіх. На кухні ще пахло вчорашнім пирогом, а крізь штори пробивалось м’яке світло. У дитячій кімнаті ледь чутно посапувала донька. Я сів біля її ліжка й довго дивився на неї — таку маленьку, але вже зі своїм характером, своїми мріями, своїми першими картинами, приклеєними до стіни скотчем.
І тоді мене накрило відчуття: коло замкнулося.
Колись я був тим, хто дивився на світ широко розплющеними очима, хапав кожне слово мами, шукав підтримки в її погляді. Тепер я — той, хто підтримує. Той, хто показує, як тримати пензля, як вірити в себе, навіть коли не виходить. Той, хто каже: "Спробуй ще раз. Я поруч."
Я згадав усі мамині "Я вірю", усі її усмішки, всі ранки, коли вона будила мене теплими словами. І зрозумів: вона передала мені не просто любов. Вона передала мені здатність любити.
І тепер я передаю це далі. Не словами — вчинками. Обіймами. Тишею в потрібну мить. Гордістю, яку не завжди вимовляють уголос, але яку дитина все одно відчуває.
Життя — це коло. Але кожне нове коло ширше, яскравіше. Бо в ньому — те, що нам дали. І те, що ми додаємо самі.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
