Я зайшов у кав’ярню випадково — ховався від дощу, який раптово накрив місто. Маленький стіл біля вікна, запітніла склянка з чаєм, запах кориці й тихий джаз на фоні. Я відкрив записник, збираючись занотувати кілька думок, коли почув знайомий голос:
— Ти завжди любив сидіти біля вікна.
Я підвів очі. Переді мною стояла вона — моя перша вчителька малювання. Та сама, що пахла лавандою і вірила в мої малюнки ще тоді, коли я не вірив.
— Пані Олено… — я всміхнувся, відчуваючи, як пам’ять теплом розливається всередині.
Ми говорили довго. Про те, як летить час, як змінюються міста й люди, але як незмінними лишаються ті, хто колись запалив у нас вогник. Вона тримала мій диплом у шухляді — той самий, що я отримав за перший конкурс. А я показав їй фото своєї доньки, яка тепер малює й мріє.
— Ти продовжив, — сказала вона, — і це найкраща подяка вчителю.
І тоді я знову відчув: усе, що ми колись отримали з любов’ю, не зникає. Воно передається далі — крізь руки, очі, серце.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
