Життя не попереджає. Воно не дає червоного світла перед поворотом. Просто одного дня в двері стукає тривога — і тобі треба вирішувати, чи ти сам, чи ви разом.
Це був звичайний ранок. Злива за вікном, розлита кава, розряджений телефон. А потім — дзвінок. Новини, що змінюють плани. Вона втратила роботу.
В кімнаті стало тихо. Не від тиші — від напруги. Я бачив її очі: сильні, але тремтливі. Вперше вона виглядала беззахисною поруч зі мною.
Я міг сказати щось легке. «Все буде добре», «Знайдеш іншу». Але це були б слова. Порожні. А вона заслуговувала більше.
Тому я просто сів поруч. Взяв за руку. І мовчки притиснув до себе.
— Ми впораємось, — сказав я тихо. — Разом.
І ми справді впоралися. Шукали варіанти. Готували резюме. Разом пекли пиріг, щоб хоч на мить стало тепло. Разом йшли вулицею в дощ — не заради мети, а заради відчуття дороги.
Того вечора, коли вона отримала відповідь на новий лист — запрошення на співбесіду — її очі знову сяяли. Не тільки від радості, а від того, що ми пройшли це.
Разом. Не зламались.
І, можливо, саме тоді я зрозумів: любов — це не свято. Це союз у буднях. Це рука в руці, коли не знаєш, куди йдеш, але точно знаєш — з ким.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
