Дім зустрів знайомим скрипом дверей, ароматом маминої кави й тишею, яка ніколи не буває порожньою. Вона — про спогади. Про речі на своїх місцях. Про тебе — того, яким ти був до дороги.
Я переступив поріг і раптом відчув: щось і справді змінилося.
Може, не дім. А я.
Мамин голос долинав із кухні: — Зняв взуття? Не захолодився? — звичні слова, як обійми. Я усміхнувся: — Зняв. І ні, не замерз. Навіть навпаки — розігрівся світом.
Ми сіли пити чай. Я розповідав — про вуличних музикантів, про парк із лебедями, про маленьку книгарню, де продавець носив краватку в слоників. Мама слухала й сміялась, ніби слухала казку. Але ця казка — була нашою.
— Бачиш? — сказала вона тихо. — Світ — твій. Просто не бійся йти.
Я подивився на неї. В її очах усе ще був мій дім. Але дім уже не був тільки тут. Він розростався в мені — з кожною дорогою, з кожною зміною.
Того вечора я довго лежав у своєму ліжку. Дивився в стелю. І думав: "Дім — це місце, де тебе чекають. Але й там, куди ти ще підеш — завжди можна принести частинку дому з собою."
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
