Він (чи вона) з’явився неочікувано. Може, це був голос у читальній залі, що спитав дозволу сісти поруч. Або сміх на кухні спільного гуртожитку, що раптом став рідним. Може, це була коротка розмова після заняття, яка потім перетворилася на звичку — чекати погляду.
Ми сиділи на лавці в парку, обгорнуті вечірнім світлом, і мовчали не з ніяковості, а з довіри. Я ділився історіями, які колись залишав тільки мамі. І вперше не відчував, що це зрада. Бо серце, як і дім, може мати більше ніж одну кімнату.
— У тебе глибокі думки, — сказав(ла) він/вона. — Ти завжди був таким?
Я знизав плечима. І відповів просто:
— Мене вчили слухати себе. Мама. І тиша.
Ми говорили про все — про книжки, про втрати, про мрії, які ще страшно мати. І кожне слово було кроком. Назустріч. До нової близькості. Не тієї, що руйнує старе, а тієї, що виростає на його основі.
Я повертався додому і ловив себе на думці: я не сам. Тиша стала іншою. Вона тепер дихала вдвох.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
