Це місто дихало інакше. Інакше шуміло, пахло, дивилось на мене. Воно було нове — з його тролейбусами, які скрипіли на поворотах, і вулицями, що плутались у моїх ногах, як клубок ниток.
Перші дні я губився. У словах, у маршрутах, у власних думках. Мамин голос у телефоні був ніби маяком — «Все добре, ти справляєшся». Але вночі я притискав подушку ближче і згадував дім. І її руки, що завжди знали, як саме мене обійняти.
Та з часом місто почало відкриватися. Хтось усміхнувся мені в маршрутці. Хтось показав дорогу. Я навчився варити суп. Випрати сорочку. І посміхатися собі в дзеркалі — так, ніби все це я вже вмів давно.
Одного вечора, повертаючись додому з занять, я зупинився на мосту. Під ногами текла річка, а над головою вже загорілися вогні. Я витягнув телефон і написав: «Мамо, мені тут страшно. І добре. Одночасно. Значить, я росту, правда?»
Вона відповіла одразу: «Правда. Я завжди поруч. Навіть коли далеко.»
Я знову глянув на місто. І зрозумів — воно вже трохи моє.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
