Тієї ночі щось було інакше. Світ затих, як завжди, але всередині — усе шуміло. Думки бігали колами, мов тінь від ліхтаря на стелі. Я лежав із заплющеними очима, та сон не приходив.
Було щось невловиме: хвилювання, тривога, очікування — ніби попереду щось важливе, але ще не назване. Мама зайшла, бо відчула — серце її завжди вміло слухати моє.
— Не спиш? — прошепотіла.
Я похитав головою.
Вона сіла біля ліжка, як колись, коли я був зовсім малим. Взяла мою долоню в свою.
— Бувають такі ночі, — сказала. — Коли думки гучніші за дощ, і серце шукає відповідь, якої ще не знає.
— А що робити? — спитав я.
— Жити ці питання. І довіритись. Сон прийде, коли ти дозволиш собі не знати всього одразу.
Вона розповіла мені історію. Про хлопчика, який боявся темряви, але навчився бачити у ній зірки. Її голос був тихим, теплим, і мої очі почали злипатися. Але не зі втоми — зі спокою.
Тієї ночі я не злякався неспання. Я прийняв його — як частину свого росту. І на ранок встав трохи іншим.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
