Коли світ говорить шепотом

Розділ 82: Вперше — собі

Це сталося не раптово. Просто одного дня я зловив себе на думці: я досі злюсь. На себе.

За ту помилку, за ті слова, які не сказав. За те, що не був ідеальним, коли так хотілось.

Я ніс це в собі довго. Мов камінь у рюкзаку, про який всі забули, а ти несеш. І вдаєш, що все нормально. Бо так треба. Бо всі так.

А потім я почув, як мама каже:

— Знаєш, я теж іноді злюсь на себе. Але я вчуся прощати. Бо без цього — не йти, а волочити себе.

Я мовчки кивнув. А вночі встав, підійшов до дзеркала й тихо сказав собі:

— Я тебе прощаю.

І щось відпустило. Не одразу. Не повністю. Але стало легше дихати. Як після грози — ще мокро, ще сиро, але повітря — чисте.

Це був мій перший крок до справжнього миру. Не з усіма. З собою.


---
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше