Це було після довгого дня. Я повернувся пізно — з вулиці, з гурту, з життя, що дедалі частіше виходило за межі нашого дому. Ключі в замку, скрип дверей, і знайомий запах — кориці, яблук, трохи прального порошку і чаю з м’ятою.
— Ти вдома? — пролунало з кухні.
— Уже, — відповів я і скинув куртку.
Мама стояла біля плити — в халаті, злегка стомлена, але спокійна. Її руки впевнено різали яблука в піроги, а очі — такі рідні, такі близькі — подивились на мене, як тоді, коли я вперше пішов у садочок. І як тоді, коли плакав після поразки. І коли тримав свій перший диплом.
— Змерз? — спитала вона, наливаючи мені чаю.
Я кивнув і сів за стіл. Мама сіла поруч. І ми мовчали. Та тиша була не порожньою, а затишною. Ніби ковдра. Ніби обійми.
Я подивився на її руки — трохи постарілі, з маленькими зморшками, з теплом, яке не змінюється з роками. І зрозумів: світ може бути великим, різним, навіть диким. Але є місце, куди завжди хочеться повертатись. Місце, яке не змінюється, навіть коли змінюєшся ти.
Це — дім. Це — мама.
— Дякую, — прошепотів я.
Вона нічого не відповіла. Просто усміхнулась і поправила мені волосся, як у дитинстві.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
