Коли світ говорить шепотом

Розділ 78: Хтось сказав "дякую"

Ми не чекали нічого. Просто виклали книгу онлайн — для друзів, для тих, хто шукає щось світле серед звичайного. І одного вечора, коли за вікном мрячив дощ, прийшов лист.

Просто електронний лист, без зайвих прикрас:

> "Добрий вечір. Я прочитала вашу книжку разом із сином. Ми сиділи на кухні, пили чай, і читали вголос. А потім обіймалися. Бо в кожному малюнку я впізнавала себе. І його.
Дякую вам. Ви не уявляєте, як це було потрібно сьогодні."

 

Ми сиділи мовчки. Мама тримала чашку, що парувала, а її очі блистіли. Я не знав, що сказати. Це було не про славу. І не про успіх. Це було про щось глибше.

— Заради цього варто було починати, — прошепотала вона.

Малюнки ожили. Слова полетіли у світ. І десь, у чиємусь вечорі, вони стали теплом. Ми з мамою подивились одне на одного — з тим самим тихим щастям, яке колись було після першої прочитаної казки на ніч.

Це був наш дотик до світу. Наш невеликий, але справжній вчинок. І я знав: це тільки початок.


---




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше