Розділ 74: Перше запрошення

Це сталося через кілька днів після виставки. Я саме повертався додому зі школи, коли побачив у повідомленнях листа. Незнайоме ім’я. Незнайомий адресат. І одне речення:

"Чи намалюєш ти для нас історію?"

Я перечитав кілька разів. Думав, що помилилися адресою. Але ні — це було до мене. Іще нижче — ім’я з галереї, що була партнером конкурсу. Вони хотіли, щоб я створив серію малюнків для невеличкої дитячої книжки.

Я показав лист мамі. Вона усміхнулася так, як тоді, коли я вперше правильно зав’язав шнурівки. Так само — з гордістю і м’якою ніжністю:

— Це не просто про малювання, — сказала вона. — Це про довіру. Про те, що хтось вірить: ти зможеш передати емоцію, настрій, цілий світ.

Я довго думав. Сумнівався. Малювати для себе — одне. А для когось іншого — наче відкривати двері в душу й чекати, що їх не зачеплять.

Але потім я сів. Взяв олівець.

Перший ескіз був несміливий. Другий — кращий. Третій — уже говорив за себе. Я малював вечорами, за чаєм і маминим печивом, іноді разом із її поглядом через плече.

Коли я надіслав роботи, відповідь не змусила себе чекати:

“Це саме те. Ви намалювали не малюнки — ви намалювали атмосферу.”

І тоді я зрозумів: це ще один крок. Не до слави, не до успіху. А до себе. До того, ким я стаю, коли хтось вірить у мене так, як завжди вірила мама.

Хочеш, щоб наступний розділ був про той день, коли мама поділилась з тобою своєю мрією — і ти вперше побачив її не лише як маму, а як людину зі своїм світом усередині?

---