Це був звичайний вечір — і зовсім незвичайний водночас.
Зала була не великою, але світло в ній було м’яким, ніби створеним спеціально для того, щоб підсвічувати не просто картини — а мрії. Мої картини. Вперше вони висіли не на дверях моєї кімнати, не в зошиті з малюнками, а на справжніх стінах, під справжнім склом. Поруч — таблички з моїм ім’ям.
Мені здавалося, що серце б’ється голосніше за розмови навколо. Люди ходили, зупинялись, щось шепотіли. Деякі довше дивилися на нічне місто, інші — на хлопчика під дощем. Я стояв біля столика з соком і печивом, стискаючи стакан, ніби це давало мені опору.
А потім прийшла вона.
Мама.
Вона йшла повільно, ніби хотіла запам’ятати кожну деталь. Її пальці торкались рам, погляд — шукав щось глибше. А тоді вона зупинилась біля картини, яку я малював найдовше. Найбільше переживав за неї. І прошепотіла:
— Ти відкрився. І це так красиво.
Я не зміг відповісти. Просто підійшов і обійняв її.
Цього вечора я зрозумів: бути побаченим — страшно. Але й важливо. Бо саме тоді з'являється зв'язок між тим, що ти відчув, і тим, що інші змогли вловити. І тоді мистецтво оживає.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
