Це був звичайний день. Ніби. Дощ стукав по шибці, в класі пахло вогкістю курток і гарячим чаєм із термоса. Я навіть забув, що сьогодні оголошення результатів конкурсу — того самого, куди вчителька без попередження відправила мій малюнок.
— Ти не проти? — спитала вона тоді. — Це просто конкурс для юних художників. Але твоя робота має щось… справжнє.
Я знизав плечима. І погодився.
І от — дзвінок. Ми сиділи в класі, коли до нас зайшла завуч. У руках — список. І усмішка.
— У нас є переможець, — сказала вона. — В обласному конкурсі. І це… — вона подивилась на мене, — …ти.
Усередині все завмерло. Мить — ніби не мить, а вічність. Потім — подих. Потім — погляди. Плеск. І... мама, яку викликали телефоном, прийшла за кілька хвилин.
Вона увійшла, ніби трохи розгублена. А коли дізналася, її очі заблистіли. Вона сіла біля мене, взяла за руку, і прошепотіла:
— Я знала. Просто… знала.
Тоді я вперше відчув: те, що любиш — справді має сенс. Навіть якщо довго це бачить тільки мама. Навіть якщо воно починається з нічного міста й світла у вікнах.
Того вечора я отримав диплом. І коротку рецензію — рукою серйозної художниці, яка написала:
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
