Це сталося випадково. Як більшість важливих речей.
У школі оголосили про новий гурток. Малювання. Я ніколи не вважав себе художником. Руки тремтіли, коли тримав олівець, і лінії були криві. Але щось у тому слові — малювання — зачепило мене. Може, спогади з дитинства, де мама розмальовувала мені казкових левів і зорі, коли я хворів. А може, просто хотілося спробувати.
На першому занятті пахло фарбами. Вчителька була тихою і терплячою. Вона не виправляла мої лінії — просто питала: "А що ти хочеш показати?"
Я не знав, але пробував. День за днем. Лінія за лінією.
І в один момент — о диво — рука перестала боятися. З’явились кольори. Історії. Сюжети. Малюнки, які не просто займали місце в альбомі, а говорили щось про мене, зсередини.
Удома мама тихо стежила за змінами. Вона бачила, як я затримувався над скетчами. Як горіли мої очі, коли я говорив про тіні й світло. Як я забував про телефон, коли брав до рук пензля.
— Ти щасливий, — сказала вона одного вечора. — А щастя завжди має слід. І твій — кольоровий.
Я усміхнувся. Бо в той момент зрозумів — малювання не просто стало хобі. Воно стало частиною мене. Мов тиха мова, якою можна сказати більше, ніж словами.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
