Це був звичайний день у школі — до тієї миті, поки я не побачив, як Макс стоїть біля стіни зі зниженими плечима й заплаканими очима. Він тримав зіжмаканий аркуш, на якому ще залишались сліди сліз. Це був його малюнок для конкурсу — той, над яким він працював цілий тиждень. Його не відібрали.
Я відчув знайомий біль — той самий, що колись пік у мені, коли я сидів із запиленими кросівками й порожніми руками. І тоді щось у мені клацнуло.
Я підійшов до Макса й сів поруч.
— Знаєш... — сказав я тихо. — Мій перший малюнок теж не взяли. І навіть не другий. Але я їх досі зберігаю. Бо вони — частина мого росту.
Він нічого не відповів, лише подивився на мене, трохи здивовано. Я усміхнувся і додав:
— Малюнки можуть не перемогти. Але вони можуть бути справжніми. А справжнє — завжди важливе.
Я простягнув йому руку. І він — потроху — стис її.
Мама тоді сказала мені ввечері:
— Ти виріс ще трохи. Бо велика сила — це не тільки вистояти, а й допомогти вистояти іншому.
І вперше я зрозумів, як добре бути тим, хто пам’ятає, як це — стояти біля стіни з опущеними очима. І як багато важить тиша, яку хтось розділяє з тобою.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
