Вона з’явилась раптово — новенька у класі, з двома товстими кісками й усмішкою, яку я помітив одразу. Її звали Ліза. Вона сіла через парту від мене й дістала олівець із динозавриком на кінці. І саме в цю мить щось у мені клацнуло.
Це було не як у казках. Не як блискавка з неба. Це було тихо. Але сильно. Мов серце вперше зрозуміло, що означає — трошки битися не в ритм.
Я почав ловити її погляд. Сміятись, коли сміялась вона. Випадково залишати свій ластик у неї на парті. А потім хвилюватись, чи помітить.
Удома я довго сидів із зошитом, замальовуючи одну й ту ж літеру. Мама сіла поруч.
— Щось сталося? — спитала вона.
Я знизав плечима. Але мама глянула мені в очі — й усе зрозуміла. Як завжди.
— У тебе серце трошки інакше б’ється, правда? — усміхнулась. — Це нормально. Це гарно.
Я відвів очі. Соромно. Незвично.
— Не соромся, — сказала вона тихо. — Захоплення — це як перший дощ після спеки. Він змінює світ, але не назавжди. Просто дає відчути щось нове. Іноді — дуже красиве.
Наступного дня я приніс Лізі наліпку з космонавтом. Вона її приклеїла на щоденник. І усміхнулась. Мені.
І хоч серце ще не знало, що з усім цим робити, воно вперше навчилося — відчувати.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
