Розділ 59: Магазин-пригода

Магазин був величезний. Світлий, шумний, із сотнями полиць, візочків і голосів. Я тримав маму за руку міцно-міцно, а вона роздивлялась список покупок, що склала зранку.

Ми заходили в один відділ, потім в інший. Я розглядав кольорові упаковки, банани, схожі на місяць, і дивувався, як усе це тримається в одному будинку.

А потім — на секунду відпустив її руку.

Мама відійшла на кілька кроків за йогуртами, а я зачарувався іграшками на сусідній полиці. І все. Світ раптом став великим, незнайомим, гучним.

— Мамо?.. — прошепотів я.

Її не було поруч.

Я пройшов трохи вперед. Серце гупало. Люди здавались вищими, ніж зазвичай, а візки гуділи, наче машини. Я заглянув за ріг — і побачив ще більше стелажів. І ще більше чужих облич.

Аж раптом почув знайомий голос:

— Сонечко! — це була мама. Її голос прорізав шум, як сонячний промінь крізь хмари.

Я побіг до неї, і вона схилилась, обійняла, притисла міцно-міцно.

— Я тільки на хвилинку відвернулась, — прошепотіла. — Пробач. Але ти такий молодець, що не злякався, а шукав мене.

— Я трохи злякався, — признався я, — але я знав, що ти поруч.

Ми сміялися разом, стоячи посеред великого магазину. А потім пішли шукати печиво, як справжні шукачі скарбів.

— Бачиш, — сказала мама, — навіть у магазині може бути пригода. Головне — повертатись одне до одного.

І цей день став не про покупки, а про те, як важливо знати: навіть якщо загубишся — тебе завжди знайдуть.

---