На кухонному столі — зошит у косу лінію, простий олівець і... моє зосереджене обличчя.
— Оце буква? — питаю я, дивлячись на дивну закарлючку. — Так, це «З», — відповідає мама, схилившись поруч. — Ні, це собака з хвостом! — кажу я серйозно.
Мама затуляє рот рукою, щоб не засміятися, але плечі її здригаються. — Добре, — киває вона, — давай навчимося малювати собаку з хвостом правильно.
Мені подобається, як вона це каже. Мовби кожна буква — не правило, а персонаж. Я виводжу її повільно, криво, але зосереджено. І «З» виходить така, що справді схожа на цуцика, який щойно впав у калюжу.
— Головне — не здаватися, — шепоче мама. — Навіть якщо собака поки не слухається.
Ми разом стираємо, пробуємо знову. Я бубоню собі під ніс: «собака, собака...» І раптом вона — ця «З» — виходить такою, як треба. Майже.
Мама цілує мене в маківку.
— Ти справжній письменник, — каже вона. — Початківець, але дуже талановитий.
У той вечір на сторінках мого зошита з’явилося багато собак з хвостами. А ще — сміх, терпіння і перше справжнє розуміння: вчитись — це не страшно. Особливо, коли поруч — мама.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
