Коли світ говорить шепотом

Розділ 47: Коли букви оживають

Ми вже вміємо читати.

Не просто дивитись на букви, а відчувати, як вони шепочуть на вушко історії. Як кожне слово відкриває двері в новий світ.

Мама каже, що найперше, що я прочитав сам, було слово «мама». Я навіть не пам’ятаю цього моменту, але вона — пам’ятає. І каже, що тоді її серце зробило один особливий удар — як святковий дзвін, як сонячний спалах серед звичайного дня.

Тепер ми читаємо разом. Я — уголос, вона — очима. А потім ми міняємось. Інколи я спотикаюсь на довгих словах. Інколи вигадую нові, якщо забув справжні. Але мама завжди слухає уважно, ніби мої історії важливіші за будь-які книжкові.

Ми читаємо на кухні — поки печеться пиріг. У парку — коли сонце ховається між листям. У ліжку — перед сном, коли голос стає тихим, майже шепотом, і навіть ніч здається казкою.

— Ти вже читаєш краще за мене, — жартує мама і торкається мого волосся.

А я усміхаюсь. Бо знаю: ми читаємо не просто історії. Ми читаємо життя. Разом.


---
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше