Увечері ми йшли додому повільно. Сніг тихо скрипів під ногами, а я міцно тримав маму за руку. Мій костюм сніжка лежав у пакеті, і шапочка з вати вже трохи зім’ята, але я не хотів її знімати. Вона ще зберігала тепло свята, запах мандаринок і мамин голос, що шепотів мені «ти впораєшся».
— А ти бачив, як ти стояв? Як справжній артист, — усміхалась мама, поки ми йшли. — Я ледь не розплакалась.
Я нічого не відповідав. Але в грудях було щось тепле і велике. Таке, що важко вмістити в слова. Наче частинка сцени досі жила в мені.
Вдома ми сіли на кухні. Мама заварила нам чай і розрізала пиріг. Я грів руки об чашку й розповідав про Тимка, який забув слова, і про виховательку, що сказала: «У вас такий світлий син».
— Світлий? — перепитала мама, і в її голосі щось здригнулося.
— Ну так вона сказала. Світлий.
Мама подивилась на мене довго-довго. Її очі блищали від втоми й щастя.
— Знаєш, ти такий і є. Мій світлий.
Того вечора ми дивились разом старі мультики, а я заснув у мами на колінах. І навіть крізь сон чув її дихання, її пальці, що гладили моє волосся. Як колись, коли я був зовсім маленьким. Просто тепер — я вже трохи виріс. Але її любов — залишилась тією ж. І навіть сильнішою.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
