У групі пахло мандаринами, дощиком і клеєм. Вихователька приклеювала до стіни великого сніговика, а ми репетирували віршики. Я вчив свій напам’ять три дні — мама слухала мене на кухні, коли мила посуд, у ванні, коли мила мені голову, і навіть перед сном.
— Ти будеш найкращий сніжок у всьому садочку! — казала вона й поправляла мою шапочку з вати.
У день виступу було багато людей. Бабусі, мами, тата. Я стояв серед інших дітей у білому костюмі, зробленому з маминих старих футболок, і шукав її очі в залі. І знайшов.
Вона сиділа в другому ряду, стисла руки на колінах, і її погляд ловив кожен мій рух. А коли я почав декламувати свій вірш, її губи тихо повторювали слова разом зі мною. Я бачив — вона хвилюється більше, ніж я.
Коли я закінчив, у залі хтось плескав, хтось фотографував. А мама... просто усміхалась. Так, ніби вперше побачила мене з іншого боку — не просто свого маленького, а вже когось самостійного. Виступаючого. Важливого.
Після свята вона обійняла мене міцно-міцно, і я відчув, як тремтять її руки.
— Ти був чудовий, — прошепотіла вона. — Мій сніжок. Моє світло на сцені.
І навіть коли я вже роздягся, з'їв мандарин і бігав із Тимком, мама ще довго дивилась на мене так, ніби я досі сяю під софітами.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
