Ніби хтось поклав на нього м’яку ковдру тиші та білого світла. Сніг падав повільно, обережно, мов боявся зламати крихку гармонію ранку. Мама відчинила вікно, і в кімнату влетіло морозне повітря з ароматом сосен і димом десь із далеких димарів.
— Дивись, — сказала вона, притискаючи мене до грудей, — це твоя перша зима.
Я витріщив очі на сніжинки, що кружляли в повітрі. Вони були ніби живі — танцювали, сміялись, торкались шибки, залишаючи дрібні візерунки, мов перші слова, ще не сказані.
Мама вдягнула мене в теплу курточку, обмотала шарфом і винесла на вулицю. Все довкола було білим. Світ став простим. Повільним. Спокійним. Усі звуки приглушились, лише наші кроки рипіли в снігу.
— Колись ти знатимеш, — шепотіла вона, — що справжнє тепло живе не в батареях чи камінах. Воно — в серці. У руках, що тримають тебе. У словах, сказаних пошепки. У погляді, коли холодно, але ти не сам.
Ми йшли повз дерева, що стояли мовчазні й урочисті, наче оберігали наш перший зимовий день. І в кожному кроці був затишок.
Коли ми повернулись додому, мама пригорнула мене до себе, і довго не відпускала. У кімнаті пахло мандаринами і корицею, а за вікном світ все ще танцював снігом.
Це була наша перша зима.
І в ній не було холоду — бо ми навчилися зігрівати одне одного не лише ковдрами, а серцем.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
