Мама відчинила вікно — і в кімнату ввірвалося щось незвичайне. Не просто повітря. А свіжість. Запах мокрої землі, листя, дощу. Мов світ пройшов крізь очищення і тепер дихає інакше.
Я прокинувся раніше зазвичай. Мама сиділа біля вікна, із чашкою чаю в руках, загорнута у ковдру, ніби дослухалась до чогось невидимого.
— Ти чуєш? — прошепотіла вона, коли побачила, що я прокинувся. — Це тиша. Особлива. Тиша після бурі. Її не буває часто.
Я дослухався.
І справді — не було ні машин, ні гомону міста. Лише поодинокий пташиний спів. І капання крапель із даху, що звучало, наче ритм. А ще — щось у повітрі. Спокій. Неначе світ затамував подих, чекаючи на новий день.
Мама взяла мене на руки, і ми разом стояли біля вікна.
— У цій тиші, — сказала вона, — можна почути найголовніше. Себе. Один одного. Мрії.
Я дивився на дерева, що крапали дощем, і на небо, що вже просвітлювалось. І відчував: щось важливе сталося. Може, щось зовсім маленьке — всередині мене. А може — велике, у світі.
Гроза пройшла. Але вона залишила по собі спокій.
І ми стояли удвох — мама і я — в тиші, в світанку, в новому дні, що тільки починався.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
