Вона тримала маленьку лопатку, а я — ще меншу, пластикову, з жовтою ручкою. Земля була м’яка, трохи волога після ранкової роси. Сьогодні ми вирішили посадити дерево. Наше.
— Це буде твоє дерево, — прошепотіла мама, — воно ростиме разом із тобою.
Я не зовсім розумів, як це — «разом», але відчував: щось важливе починається.
Ми викопали ямку. Мама показала мені корінці маленької яблуньки, такі тонкі, майже прозорі. Вони нагадували жилки на її руках, коли вона тримає мене.
Я допоміг обережно покласти деревце в землю. Мама підтримувала стовбур, а я засипав його землею. Кожна жменя — як обіцянка. Що ми будемо берегти. Дбати. Пам’ятати.
Потім вона поставила біля дерева камінець. Білий, гладенький. Ми знайшли його ще влітку на березі річки. Вона сказала, що це буде наш талісман.
— Воно буде твоїм другом. Йому ти зможеш довірити таємниці. Коли виростеш — можеш повернутись сюди і розповісти йому про все.
Я торкнувся листочків. Вони були ніжні й тендітні — як мої пальці. Мама обійняла мене зі спини, і ми разом дивились на наше перше дерево.
У тому моменті було щось більше, ніж просто садівництво. Було коріння. І не лише у землі.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
