Сонце ніжно торкалося трави. У повітрі пахло чимось зеленим, живим — і трохи казковим. Ми були в саду. Там, де світ здається більшим, а небо — ближчим.
Мама тримала мене за руку. Її пальці — теплі, знайомі, надійні. Переді мною — кілька кроків землі, посипаної дрібним гравієм, обрамленої квітами. Це була не просто доріжка. Це була моя перша стежка.
— Хочеш спробувати? — запитала мама з усмішкою.
Я мовчки дивився на дорогу, що вела вперед. До метелика, який сів на камінь. До квітів, що шепотіли на вітрі. І зробив крок.
Мама не поспішала. Вона йшла поруч, підтримувала, але не тиснула. Давала мені простір — і свою тінь як захист. Я трошки хитався, сміявся, падав на коліна, знову вставав. Але кожен крок був моїм. Маленьким, важливим, справжнім.
— Ти сам, але я завжди тут, — сказала мама, і її голос прозвучав у мені, як музика.
Коли ми дійшли до кінця доріжки, я озирнувся. Позаду залишились мої сліди — дрібні втиснення на пилюці. А переді мною — цілий сад. Великий. Такий новий. Такий мій.
І мама усміхнулась:
— Це лише початок.
І я зрозумів: кожна велика подорож починається з маленької доріжки. Особливо, якщо мама поруч.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
