Сьогодні мама вирішила, що я вже можу спати сам. Не тому, що більше не потрібен їй. Навпаки — саме тому, що я вже росту. І вона хоче подарувати мені перший крок до самостійності. Маленький. Ніжний.
Моя кімната наповнена ніччю. Світло-нічник кидає м’яке сяйво на стелю, де танцюють зірки. Ліжечко пахне мамою — вона постелила улюблену пелюшку, цілувала мене в лобик перед сном.
— Ти впораєшся, — прошепотіла вона. — А я поруч. Завжди.
Спершу було тихо. Потім — трохи тривожно. У темряві звуки стають гучнішими: шарудіння, далекі голоси, навіть власне дихання.
Але щось лишається незмінним — ритм серця. Не маминого — тепер мого. Я слухаю його, як вона колись слухала моє в животику.
Я не плачу. Просто прислухаюсь. Бо знаю — вона недалеко. Її любов розлита повітрям, намальована на стінах, захована в кожному "на добраніч".
І коли я засинаю, мама тихо відчиняє двері, заглядає, торкається мого чола і шепоче: — Ти мій великий. І такий сильний.
Цієї ночі ми обидва навчилися відпускати — не з любові менше, а з довіри більше.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
