Ніч була тиха, наче світ затаїв подих. Мама спала поруч, знесилена після ще одного довгого дня — з пелюшками, купанням, колисковими. А я лежав, притулившись до неї, дихаючи її теплом.
І тоді — мій перший сміх.
Не голосний, не гучний — ледь помітний, мов подих метелика. Маленький звук щастя, що прорвався крізь сон.
Мама прокинулась від цього. Спершу завмерла, ніби засумнівалась — це правда? Але я знову всміхнувся уві сні, щоки піднялися, губи склались у веселу хвильку.
І тоді вона заплакала. Тихо. Щиро.
— Ти смієшся... — прошепотіла. — Ти вже можеш бути щасливим, навіть уві сні?
Вона провела пальцем по моїй щоці, ніби боялась зруйнувати той момент. Бо в ньому було все — надія, світло, маленький доказ, що навіть у цьому великому, іноді страшному світі, є місце для радості.
Того ранку вона сказала мені: — Якщо ти можеш сміятись у сні, ти зможеш сміятись і наяву. Я зроблю все, щоб так було завжди.
І я знав — ми обоє ростемо. Не лише я вчусь бути людиною, а вона — мамою. Ми разом проходимо цей шлях. Усміхаючись. Навіть крізь сни.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
