Мій дотик гарячий. Дихання — важке. Я не розумію, що відбувається. Але мама розуміє. Вона підхоплює мене на руки, притискає до грудей. Її серце б’ється швидше, ніж зазвичай.
— Ти просто трохи хворієш, маленький, — шепоче вона, але її голос дрижить.
Я відчуваю її тривогу, навіть крізь сон. Вона ходить кімнатою, колише мене, змочує моє чоло прохолодною водою. Вона розмовляє з лікарем телефоном, потім притискає мене до себе ще міцніше.
Ніч мовчить. Вітер за вікном теж затамував подих. Ми удвох — у цьому тихому бою за тепло, за дихання, за світло в моїх очах.
Мама не спить. Вона співає мені щось дуже ніжне. Навіть не пісню — молитву. Слова, які не написані ні в жодній книжці, але які пам’ятає її серце.
— Я з тобою. Я тримаю тебе. Я не відпущу.
І я знаю — навіть у хворобі, навіть у темряві — я не один. Бо любов — це ліки сильніші за страх. Любов — це тепло, що не згасає, навіть коли тіло горить.
До ранку мені стає легше. Я дихаю рівніше. Очі знову відкриваються.
Мама плаче — але цього разу від полегшення. Вона цілує мої пальчики, мій лоб, мої повіки. — Ми впоралися, — каже вона. — Ми разом. І завжди будемо.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
