Світ довго був для мене загадкою. Шепотами. Тінями. М’якими руками мами. Але сьогодні він… засміявся.
Усе почалось зі звичайного ранку. Мама стояла біля вікна, розчісувала волосся і тихенько наспівувала — щось знайоме, тепле, її. Сонце лоскотало підборіддя, а я лежав у ліжечку і спостерігав за тим, як тіні танцюють по стелі. І раптом… Вона повернулась до мене, підморгнула й сказала: — Ну що, мій малий філософ, ти знову розмірковуєш про сенс життя?
Це прозвучало так кумедно, так по-доброму дивно, що щось усередині мене… ніби луснуло. Ні, не страх. Не плач. А… сміх. Той самий, про який мама читала в книжках. Справжній. Несподіваний. Маленький вибух радості.
Мама завмерла. А потім знову нахилилась до мене й сказала: — Ти… це був твій перший сміх?
Я відповів ще одним — трохи довшим, щирим, наче моє серце вперше заспівало. І тоді вона теж засміялась. Разом зі мною. Ми сміялися, як старі друзі. Як дві душі, що щойно вигадали нову мову — мову радості.
Цей сміх був світлом. Він розчинив залишки тривог, що ще жили десь у її грудях. І вона прошепотіла: — Тепер я знаю: ти не лише відчуваєш цей світ… Ти вже починаєш його любити.
А я знав — сміх був не просто звуком. Він був подарунком. Мелодією, якою ми обидва грали вперше.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
