Все почалося з легкого покашлювання. Мама подумала — може, просто пересохло в горлі. Але ввечері я став гарячим, як літнє сонце, що не хоче ховатись за обрій.
Вона тримала мене на руках, прикладала долоню до лоба, а очі її, зазвичай спокійні, потемніли від тривоги.
— Все добре, малесенький… Але голос тремтів. Бо навіть найсильніші — бояться. Особливо тоді, коли серце — не в грудях, а в чиїйсь маленькій істоті на руках.
Вона дзвонила лікарю, готувала чай з ромашкою, ходила по кімнаті, ніби сама втрачала орієнтири. А я дивився на неї розпаленими очима, і, хоч мені було важко, я бачив — вона бореться. Зі страхом. З безсиллям. З ніччю.
Коли нарешті температура впала, вона притулилась до мене, і вперше за весь день — заплакала. Тихо, щоб не розбудити.
— Я не завжди знатиму, що робити. Але я завжди боротимусь за тебе. Завжди.
Я ще не вмів говорити. Але маленькою ручкою торкнувся її щоки. І цього вистачило. Бо є мова, яка не потребує слів — мова любові, що не ламається навіть у слабкості.
У цю ніч ми обоє стали трохи дорослішими. Бо іноді найбільше зростання — це коли вчишся не боятись бути вразливим.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
