Усе місто спить. Тиша огортає вулиці, будинки, дерева. Але в нашій кімнаті світиться нічник — маленький, теплий, як серце.
Мама сидить біля мого ліжечка. Я сплю — злегка всміхаючись уві сні, стискаючи кулачки, ніби тримаю щось важливе. А вона тримає в руках блокнот.
Відкриває на чистій сторінці. Пише повільно, акуратно. Іноді зупиняється, вдивляється в темряву за вікном — ніби шукає слова у зірках.
**«Мій любий, Сьогодні я довго дивилась, як ти спиш. Ти ще такий маленький, беззахисний. А я — така неідеальна мама. Але в мені щось росте, разом із тобою. Я більше не боюсь темряви. Бо тепер у мене є світло — ти.
Я думала, що буду тебе вчити. А виявилось — ти вчиш мене. Бути терплячою. М’якшою. Сміливішою. Я вже не та, що була до тебе. І ніколи не стану. Бо тепер у кожному моєму рішенні — частинка тебе.
Іноді я лякаюсь. Світ такий великий. Такий непередбачуваний. Але я вірю, що ти знайдеш у ньому своє місце. І я обіцяю: доки жива — завжди буду поруч. Навіть якщо мовчки. Навіть якщо здалеку.
Люблю тебе до кожної зірки. Мама.»**
Її рука тремтить. Вона закриває блокнот і вкладає його на полицю, поруч із пелюшками. Потім нахиляється до мене, цілуючи у чоло.
— Ти мій найкращий лист до життя, — шепоче. І я, не прокидаючись, стиха шевелюсь. Бо навіть уві сні — чую її любов.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
