Вона довго стояла біля мого ліжечка, торкаючись моїх пальчиків, вдивляючись у моє дихання, ніби хотіла запам’ятати кожну мить. Її пальці нервово перебирали ручку сумки. Очі — повні вибачення.
— Я ненадовго, малий… лише на кілька хвилин, добре? — прошепотіла. Я не розумію слів. Але я відчуваю — її серце стискається.
Залишилась бабуся. Теплі руки, знайомий запах, лагідне «тіш-тіш». Але це не вона. Не моя мама. Мене обіймають — але я шукаю інше тепло. Те, що чує душа, а не тіло.
Мама вийшла. І світ трохи змовк. Звук дверей — як відлуння. Порожнеча — як пауза між ударами серця.
Я плачу. Але не голосно. Ніби сам не впевнений, що справді хочу плакати — чи просто хочу її. Її подих. Її дотик. Її голос, який каже: «Я тут».
А тоді — двері знову. Кроки. Стукіт ключа. Мама.
Очі блищать. Щоки вологі. Але усмішка — як сонце після дощу. Вона хапає мене на руки й міцно-міцно притискає.
— Пробач… Я вже тут. Я завжди повертатимусь.
Я стиха зітхаю — і в ту мить усе стає на свої місця. Бо мама — це не просто людина. Це мій дім. Моє серце поза мною.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
