Тепер я не лише чую його крізь шкіру мами. Я вдихаю його — повільно, наче вперше.
Мама бере мене на руки, загортає в м’яку ковдру, поправляє крихітну шапочку. Її руки трохи тремтять — не від холоду, від хвилювання. Це наш перший крок назустріч місту, назустріч життю.
Вулиця зустрічає нас шелестом дерев і поглядами перехожих. Хтось усміхається, хтось мовчки проходить повз. Але мама бачить усе ніби в тумані — її очі прикуті лише до мене.
Я лежу в колясці. А вона нахиляється і шепоче: — Ми вдвох. Більше не самі. І ці слова, здається, чує сам вітер.
Місто більше не здається таким гучним. Тепер кожен звук — ніби музика: пташка на дроті, гавкіт здалеку, дитячий сміх на майданчику. А мама усміхається — вперше по-справжньому за довгий час. У її усмішці більше не тільки тривога. Там надія. Спокій. Любов.
Вона купує нам по дорозі теплий чай. Випиває ковток, вдивляється в мене. — Як же добре, що ти є. Я не можу відповісти. Але тихенько шевелюсь. І вона це помічає.
Ми ще дуже малі. Але ми вже разом. Місто живе. Світ дихає з нами.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
