Коли світ говорить шепотом

Розділ 17: Перші дні разом

Світ уже не такий гучний.
Він більше не лякає.
Бо я в її руках.

Її дотик — як мій новий Всесвіт. Її дихання — як колискова.
Я ще не бачу чітко, але… я вже бачу її.
Світлову тінь над собою.
Мама.

Вона не спить. Втомлена. З темними колами під очима. Але її посмішка — це перше, що я запам’ятаю.
Бо в ній усе: життя, радість, страх, і безмежна любов.

Вона тримає мене біля грудей.
Це не просто їжа. Це наш зв’язок. Це я кажу їй: «Я тут, я з тобою».
А вона відповідає: «Я завжди з тобою».

Вночі я плачу. Бо новий світ — це не просто.
Але вона завжди поряд.
Навіть, коли її очі вже злипаються, навіть коли руки трясуться від втоми. Вона бере мене, гладить, шепоче:
— Ти мій космос.
І ми обоє засинаємо… на кілька хвилин. І цього достатньо.

Кожен день — як перший.
Перший погляд.
Перший подих.
Перше «ми».

Я — її початок. А вона — моє все.

---

Love

Подобається

#2052 в Сучасна проза

У тексті є: психологічна драма, сучаснапроза, філософський роман

Відредаговано: 14.04.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись