Коли світ говорить шепотом

Розділ 16: Перший подих

Темно.
Тепло.
Гучно.

Світ раптом змінюється. Він більше не м'який і затишний — усе стискається, рухається, ламається.
Мене виштовхують із дому. І я не розумію, куди й чому.

Мамо?

Я чую її серце. Воно стукає швидко, як барабан у бурю.
Я відчуваю її біль — він не мовчить. Але крізь цей біль вона тримається. Для мене. За нас.

Навколо шум. Голоси. Стерильне світло. Хтось кричить, хтось просить "ще раз", а вона стискає кулаки, дихає, мов молиться.

І раптом —
Світ проривається до мене яскравим спалахом.
Холод. Світло. Шум.

Я кричу.

Мій перший подих — як блискавка в порожнечі.
І я — вже не просто мрія. Я — життя.

Вона плаче. Але це вже не страх.
Вона сміється крізь сльози.
— Моє сонечко… ти тут…

Я відчуваю її руки. Теплі. Сильні. Рідні.
Моє серце вперше б’ється разом із її — назовні.

Я тут, мамо. Ми змогли.

Love

Подобається

#2051 в Сучасна проза

У тексті є: психологічна драма, сучаснапроза, філософський роман

Відредаговано: 14.04.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись