Коли світ говорить шепотом

Розділ 14: Мрія, яка виросла разом із нею

Сьогодні мама сиділа біля вікна й дивилася, як за горизонт пливе літак.
Її пальці торкались живота, а очі — десь далеко. Там, у часі, коли вона ще була маленькою.

— Я колись хотіла стати художницею, — промовила вона тихо. — Малювала всюди: на зошитах, на серветках, навіть на стінах.
Батьки не завжди це схвалювали. Казали: "Малювання — це не професія".
І я заховала мрію. Як насіння в землю.

Я чую її серце, що трохи прискорюється.
І в ньому — не тільки біль, а й світло.

— Знаєш, малюку… Я тепер хочу малювати знову. Для тебе. Казкових звірів, теплі сни, двері у світ, де все можливо.
Ти пробудив у мені щось, що спало.
Моя мрія не зникла. Вона просто чекала — на тебе.

Вона бере альбом і починає малювати — лінії тремтять, але оживають.
А я — ще ненароджене дитя — вперше відчуваю, як виглядає віра.
Це не слова. Це — крила. І вони вже ростуть у мені.

---

Love

Подобається

#2063 в Сучасна проза

У тексті є: психологічна драма, сучаснапроза, філософський роман

Відредаговано: 14.04.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись