Сьогодні мама стоїть на старому подвір’ї. М’яке сонце лоскоче їй плечі. Повітря пахне яблуками, глиною і дитинством.
— Мамо, — тихо мовить вона, і серце б’ється трохи інакше. Старі двері відкриваються, і з них виходить жінка з сивими пасмами в темному волоссі, з очима, в яких колись було занадто багато втоми. Але сьогодні в тих очах — тиша. І щось подібне до надії.
— Ти приїхала.
Вони не говорили багато. Мовчання між ними було не порожнім, а повним спогадів, образ, листів, які так і не були надіслані. Але в животі — я. І я відчуваю, як мама хоче, щоб цей день був початком.
— Це мій син, — сказала вона, притискаючи долоню до живота. — Твій онук.
Жінка зробила крок уперед. Не одразу. Обережно. Але зробила.
— Він буде кращим. Ти зробиш його сильним, добрим. А ще — ніжним. Я це бачу.
Мама посміхнулась. Усередині неї — ціла буря. І я відчуваю, як кожне слово лягає на мене — як коріння, яке дає силу рости.
Ми пили чай на кухні. Говорили про просте. Але між словами — було головне: прощення. Ніжність. І той новий початок, якого чекали обидві.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
