Світ повернувся повільно. Не раптом, не голосно — наче хтось стискав клаптик світла в долонях і обережно розгортав.
Спочатку — її подих. Рівний, глибокий. Потім — стукіт серця. Втомлений, але впертий. А далі — тиша, що більше не лякала, а лікувала.
Я відчував, як вона лежить, як повільно гладить живіт. Її долоня була трохи холодна, трохи тремтячa — але в тій тремтінні було життя.
— Привіт, малюк, — нарешті сказала вона. — Я так боялася тебе втратити…
Її голос був ніби вперше — глибший, ніж раніше. У ньому звучала пам’ять про біль, про лікарняні коридори, про тривогу… Але ще більше — віра. Нова. Та, яка приходить після бурі.
— Ми з тобою ще не народилися, а вже пройшли війну, — посміхнулась вона. — Ти — мій воїн. Маленький, але такий сильний.
Я ворухнувся у відповідь. Тихо, але щиро.
І вона знову почала говорити зі мною щодня. Не так, як раніше. Тепер у її словах була мудрість. Вона розповідала мені казки про зірки, які ніколи не згасають. Про траву, яка проростає крізь асфальт. Про людей, які виживають після буревію і вчаться сміятися знову.
— Я тебе чекаю, — повторювала вона, — але вже не просто як мамa. А як та, хто знає: ти — диво. Наше маленьке світло після темряви.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
