Спочатку все було, як завжди: спокійно, затишно, тихо. Мамин голос звучав повільніше, ніж завжди. Її серце билося якось не так — уривчасто, ніби щось шукало.
А потім — біль. Великий. Гострий. Як хвиля, що накриває все. Я ще не вмів розуміти, що відбувається, але відчував: щось ламається.
Мама затиснула живіт руками й прошепотіла: — Ні… ще рано… будь ласка, тримайся...
Я відчув, як її тіло стискається, як серце б’ється, якесь беззахисне і розірване страхом.
А потім — нові звуки. Світлі, холодні. Лікарі. Їхні голоси не були лагідними. Вони були короткими, точними, мовчазними. І ця тиша — тиша, в якій ніхто не сміявся, не радів, не вірив — вона тиснула сильніше, ніж усе.
Я згорнувся. Я не рухався. Бо навіть у цій темряві я відчував, як мама бореться за нас. Вона стискала кулаки. Мовчала. Плакала. Але не відпускала.
— Ти маєш жити, — прошепотіла вона мені тоді. — Навіть якщо я зламаюсь — ти ні. — Ти маєш побачити цей світ.
І тоді, крізь біль, крізь страх, я штовхнувся. Один раз. Дрібно. Слабо. Але це було моє «я тут». Її пальці стиснули живіт сильніше. І вона сказала: — Він живий. Я знаю. Він сильний.
І щось змінилося. Світ не став легшим. Але він став тихо вірити.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
