Коли світ говорить шепотом

Розділ 5: Наш перший дотик

Спочатку це було як хвилька. Ледь вловимий порух. Наче метелик торкнувся всередині. Я не знав, що роблю. Просто… захотів доторкнутись. До неї. До світу, який вона для мене створює.

І тоді я відчув її реакцію.

Вона завмерла.

— О Боже… — прошепотіла вона, — це ти?

Її руки лягли на живіт так обережно, наче вона боялась злякати диво. І тоді я знову рухнув. Трошки. Несміливо. Але вже свідомо.

Вона заплакала.
А її сльози… були світлі. Не від болю. А від щастя.

— Це наш перший дотик, так? — сміялась крізь сльози. — Ти там… живий. Реальний. Мій.

Я відчув, як її сміх вібрує крізь усе тіло, як струм через струни. Ми доторкнулись. Не руками, не словами. Душами. Вперше.

Це був наш початок.
Не життя — його ми вже ділили.
А любові. Тієї, яка народжується не з моменту появи, а з моменту відчуття.


---
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше