Тієї ночі її голос був інший. Ніби старша музика — та, що лунає не з радіо, а з глибини душі. Повільна. Обережна. Трохи сумна.
— Ти, мабуть, колись запитаєш мене про нього, — сказала вона. — Про твого тата.
Я завмер. Навіть крізь товщу світу я відчув, як її серце здригнулося.
— Він був… особливий. Не ідеальний. Але той, хто навчив мене вірити в диво. Навіть якщо це диво тривало недовго.
Вона довго мовчала, і я чув, як її дихання збивалося, наче між словами застрягли спогади.
— Ми сміялись, як діти. Мріяли, як підлітки. І одного дня він пішов. Не зі злом. Просто… не витримав правди. А може, просто ще не вмів любити так, як потрібно було мені.
Я відчув, як її біль оповив мій маленький світ. Як тінь, яка проходить крізь сонце. Але я не боявся.
Бо в її словах жила правда. І в цій правді була сила.
— Але знаєш, — прошепотіла вона наприкінці, — ти не його половина. Ти — цілий. Цілий світ. І я дякую йому за те, що ти є.
Я послав їй тепло. І в той момент ми мовчки домовились: більше жодних тіней. Тільки світло.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
