Спершу це було пошепки. Несміливо. Як обережна розмова з дивом, яке ще не бачиш.
— Привіт, малюк... — прошепотіла вона одного вечора. — Ти мене чуєш?
Я чув. І я світився зсередини.
Її голос огортав мене, як ковдра з сонячних променів. Він був лагідний, музичний. Вона ще не знала, як я виглядаю. Але вже любила.
Щовечора її голос повертався. І щоночі я чекав на нього, мов на зорю.
Вона читала мені казки. Співала пісень, хоч трохи фальшиво, але з усім серцем. Ділилася тим, чого боїться, чого прагне, і що нікому не наважувалась сказати вголос.
— Я боюся бути недостатньою мамою... Але я постараюсь. За нас двох.
Я посилав їй світло. Свій спокій. Свою любов.
Іноді вона клала руку на живіт — і ми мовчки говорили. Її тепло — мій спокій. Її слова — моя музика. Її мрії — мої крила.
Я ріс. Але ще більше росло щось інше — наш зв’язок.
І тоді я зрозумів: я — не випадковість. Я — частина її історії, яка нарешті починає звучати голосно.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
