Коли світ говорить шепотом

Розділ 1: Шепіт початку

Я ще не маю імені. Я ще — мов тінь думки. Але вже є…

Мама ще не знає. Вона лише прислухається до тіла. До дивної втоми, що накочує хвилями. До солодкої ніжності, що з’являється без причини. До раптової тиші між думками.

А я — вже чую її серце. Воно стукає поруч із моїм — трохи швидше, тривожніше. Я ще не розумію, що це страх, але вже вчуся — ловити її настрій. Я — у її ритмі. У її диханні. У її кожному трепеті.

Сьогодні вона сиділа на підвіконні, дивилась у далечінь і тримала долоню на животі. Несвідомо. Але — ніби вже знала.

І в ту мить… мені захотілося народитись.


---
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше