Частина 9. Заключна

Ми запізнилися всього на годину. За останній рік всі народи настільки допекли один одному, що порушили дане мені слово й розпочали війну раніше. Дуже символічним був вибір поля: ще зовсім недавно вони пліч-о-пліч билися тут з породженнями Хаосу. Я бачив, як у небі кружляли дракони, а серед них мій друг і брат Ладон, зелений дракон. Поруч із ним відбивалася від феніксів Дельфіна. Вона, як імператриця, могла поки що не вступати в бій, але на полі бою була Велке, і дракона не могла кинути подругу саму: вампірів було ще дуже мало. Добре хоч діти були в безпеці. На самому полі я легко знайшов Майзара, який поруч із Велке захищався від світлих ельфів. Я швидко перевів погляд далі й побачив моє улюблене сімейство перевертнів. Сьогодні поруч із Фуксі й Реріком воював змужнілий Волнланд. Споглядаючи цю картину, я згадав, який жах відчув у схожій ситуації п’ятдесят вісім років тому, але зараз все було ще гірше. Оцінивши ситуацію, я зрозумів, що не обійшлося без втрат.

Ну що, задоволені!? – я розлючено подивився на богів. – Через ваші чвари ми вже втратили стільки народу! Біру, - я подивився на Фетіліті, - Ела, - перевів погляд на Террама, - Фаера, - цього разу суворого погляду заслужила мама, - і це тільки з моїх близьких знайомих! Кірик важко поранений, - Мора виглядала найбільш пригнічено, ще б пак, вона відчувала, що життя Кірика висить на волосинці. – Ми повинні це зупинити, негайно!

І як ми це зробимо? – запитала богиня Кохання.

Ми підемо туди, Ренте, і зупинимо бій, - відповів Вітай. – Ми в цьому винні, нам це й розгрібати.

Зайняті вбивством один одно, воїни не одразу помітили, що посеред поля з’явився стовп світла. Спочатку сяйво наростало, змушуючи армії зупинитися і звернути на себе увагу. Після того, як останній фенікс, що був у небі, опустився на землю, сяйво почало затухати. Врешті-решт перед усіма створіннями з’явилися їхні творці. Ми стояли колом, зліва від мене стояла Лана, а поруч з нею – мама. Стаючи поряд один з одним, боги показували своїм підданим, що між ними більше немає ворожнечі. Далі стояли Террам, за ним – богиня Плодючості й бог Голоду, далі були богиня Кохання, бог Життя, бог Війни, богиня Води, богиня Смерті. Замикала коло сестра, яка стояла по праву руку від мене.

Почекавши, поки всі оговтаються і якось відреагують на появу богів, ми почали говорити. Кожен із богів звертався до своїх творінь, я ж – до світлих ельфів.

- Я – ваш творець (у моєму випадку «Я покликаний говорити від імені Тріади Творців Світу»)! Мені зрозумілі причини, через які ви розв'язали війну, але ми не дозволимо продовжувати кровопролиття! Кожен із нас завжди був проти релігійних воєн! Неважливо, які розбіжності виникають між нами – ми не хочемо, щоб це впливало на вас! Згадайте: не так давно на цьому полі ви билися на одному боці, захищаючи наш із вами світ. Не допустіть же, щоб на цьому ж полі настав кінець цього світу!

Коли ми закінчили говорити – запанувала могильна тиша. Кожен із народів обмірковував слова свого бога. Безмовність порушила моя колишня дружина:

- Я прошу вибачення, наймудріші! Але ж ми не можемо просто взяти й розвернути свої армії. За час сутичок було нанесено чимало шкоди, моральної і фізичної. До того ж, сьогодні вже пролито кров.

- Для вирішення цього питання не потрібна армія, - відповів я.

Я вже звично змахнув рукою, перенісши глав кожної держави до зали переговорів.

- А..? - дуже лаконічно висловився глава орди орків.

- Так, а як же наші воїни? - підтримала його Дельфіна.

- Я відправив їх додому, - пояснив я.

- Ем ..., зрозуміло, - округлила очі Дельфіна.

Переговори тривали довго. Спочатку жодна зі сторін не хотіла йти на примирення. Ми просиділи майже добу. Богам було простіше: вони могли легко обходитися без сну, а ось інших довелося підживлювати. Нарешті нам вдалося досягти згоди. Я плюнув на статус і втомлено впав у крісло.

- У мене є ще одне запитання, - несміливо підняв руку старійшина світлих ельфів. - Мій народ залишився без бога, як нам тепер бути?

Я помітив, що його темний побратим співчутливо поклав руку йому на плече. Втрачати бога дуже страшно. У драконів хоча б залишилася богиня Ночі.

- Ми обговорювали це питання на раді богів, - почав Вітай, - і прийшли до висновку: якщо ви не будете проти, доки не з'явиться заміна богові Сонця, опікуватися вами буду я.

- Це буде честю для нас, - старійшина встав і глибоко вклонився богові. - Ми поклоняємося усьому живому, і заступництво бога Життя мій народ прийме беззаперечно.

- От і добре, - кивнув Віта. - Я відвідаю ваших жерців найближчим часом.

-Якщо ми закінчили – пропоную відпочивати! - сказав я, і всі одноголосно погодилися.

«Збери усіх завтра в саду, будь ласка! - звернувся я до Дельфіни. - Відчуваю, мені багато чого треба пояснити».

«Правильно відчуваєш», - фиркнула Дельфі.

***

Завтра у мене буде складна розмова з моїми друзями. Вірніше, я дуже сподівався, що вони й мої друзі, а не тільки Орлакові. З Майзаром і Фуксі все було ясно: з першим я поділився давно, а другій, не втримавшись, розповів перед Радою богів. А ось як сприймуть інші – загадка.